неділя, 1 червня 2014 р.

військові конфлікти

Військові, партизани, диверсанти, сепаратисти, ополченці, тощо - зручний контингент. Наказали - валять один одного. На цьому побудовані "цівілізації", держави, країни, суспільства останніх 2-3 тисяч років.

Сторін у військових конфліктах, за нашими уявленнями дві, але їх більше. Мирні угоди завжди укладаються за ініціативою однієї сторони, але волею всіх учасників конфлікту. ІРА наприклад припинила діяльність.
В арабсько-ізраїльському конфлікті теж населення не хоче війни.
Учасники конфлікту як правило "впиваються кров’ю", минає кілька місяців, років, тисячі жертв щоб люди почали розуміти безглуздя того, що вони творять і примарність цілей, неадекватність ціни тим людським і матеріальним втратам відносно мети та цілей. Як правило з’являється "втома від конфлікту", "пересичення вбивствами".
Потрібно щоб хтось першим задекларував "ми не хочемо конфлікту", "ми хочемо скласти зброю", головне поява цієї ідеї, її пропаганда. 

Подивіться на ЄС. У 10-20 століттях у них відбувались багаторічні жорстокі війни за землі, владу, підданих, релігію та іншу "хренотень".
Хочеться вірити, що висновки зроблено, хоч події на Балканах є відром дьогтю в цій бочці меду... Але в більшості країн є зрушення на краще. англійці, німці, французи, італійці, іспанці та решта народів переважно "зрозуміли" безперспективність воєн темного тисячоліття.

Немає коментарів: